дочці, зжарить Івашка, а сама побігла скликать гостей. Маруся узяла лопату, що 
в пічку хліб сажають, і каже: «Сядь, Івашку, на лопату». Івашко сів, да не так, 
як вона хоче. Маруся толкує, як треба сісти, а він усе як будто не понімає і 
просить Марусю: «Сядь сама, — каже, — покажи мені». Маруся сіла, а він її в 
пічку, — вона і зжарилась. Сам вибіг із хати, взліз на дерево да й сидить.

Прийшла відьма з гостями, стукає в двері і кричить: «Марусю, Марусю! Одчини 
двері». А Маруся не чує. «Видно, суча дочка пішла на досвітки
[449]
— гулять з дівчатами да з парубками, ілі до подруг пішла — косу у ленти 
заплітать». Стукала-стукала і у двері і у окна да й виладила
[450]
окно, пролізла в хату, одчинила двері і ввела гостей. Дивиться — в печі жарена 
Маруся, подала на стол гостям і просить їсти. От і гості і сама відьма, 
наївшись того м’ясця, вийшли із хати на траву покататься, легли і кричать: 
«Покатимся, повалимся, Івашкиного м’ясця наївшись!» А Івашко з дерева: 
«Покатитесь, повалитесь, Марусиного м’ясця наївшись!» Відьма чує голос, да не 
бачить — відкіль він? Оп’ять: «Покатимся, повалимся, Івашкиного м’ясця 
наївшись!» А Івашко: «Покатитесь, повалитесь, Марусиного м’ясця наївшись!»

Відьма побачила Івашка і давай гризти дерево під Івашком; гризла-гризла, 
переламала усі зуби і побігла к ковалю, щоб він зробив їй железні зуби; прийшла 
назад і оп’ять начала гризти. Догризла до середини; в то врем’я гуси летять. 
Івашко заголосив: «Гуси мої, гусенята, візьміть мене на крилята, однесіть мене 
до батеньки; у його єсть много добра, єсть що їсти і пити». А гуси йому: «Нехай 
тебе задні візьмуть!» Прилетілі і ті; він і їх просить, но і вони сказали: 
«Нехай тебе візьмуть ті, що сзади летять». Прилетіли і задні, взяли Івашка і 
однесли к батькові і матері, посадили на кришу хати, а самі тут же сіли. Тоді 
баба напекла пирогов і ділить: «Цей тобі, діду, цей мені!» А Івашко з криши: «А 
мені?» Баба дивиться, дивиться — нічого не бачить. Оп’ять: «Цей тобі, діду, а 
цей мені!» А Івашко з криши: «А мені?» Вийшла баба із хати, глядь — а Івашко 
сидить на криші; вот його зараз зняли з криши, а гусей накормили овсом, 
пшеницею, напоїли і пустили летіть дальше. Івашко остався дома і тепер живе, 
хліб жує і добром гусей вспоминає.




№111
[451]


В некоторой деревне жил старик со старухой; детей у них не было. Однажды старик 
поехал в лес за дровами; это было зимою. Старик нарубил дров, сколько нужно 
было, да срубил еще лутошку. Приехал домой, дрова на дворе оставил, а лутошку в 
избу принес и положил в подпечек. На третий день что-то в подпечке зашумело, а 
потом кричит: «Тятя! Мама! Выньте меня». Старик со старухой испугались; да 
слышат и в другой раз тот же голос: «Тятя! Мама! Выньте меня»; старик поглядел 
в подпечек и увидел там небольшого мальчика. Вынул его оттуда, показал старухе, 
и назвали его Лутонькою, стали его и кормить и поить.

Пришло лето, стал мальчик промышлять рыбною ловлею и тем промыслом кормил 
старика со старухою. Старуха, бывало, придет к нему на ловлю и кричит
[452]
его: «Лутонь, Лутонь, Лутонюшка! Пригрянь, пригрянь ко бережку, а я тебе дам 
пирожка с начинкою». Лутоня как заслышит голос матери — и подъезжает в берегу; 
от матери берет кусок пирога, а ей дает рыбу. Однажды подглядела это ягая-баба, 
пришла к тому месту и начала его манить к себе такими же словами, как и мать 
кликала; Лутонюшка услыхал толстый голос ягой-бабы и сказал ей в ответ: «Нет, 
не матушкин голос: очень толст! Поди, язык поточи!» С тем ягая-баба и 
отправилась. После того приходит туда же старуха, его мать названая, и начала 
манить: «Лутонь, Лутонь, Лутонюшка! Пригрянь, пригрянь ко бережку, а я тебе дам 
пирожка с начинкою». Лутонька услыхал материн голос, подъехал к берегу, взял у 
нее пирог, а ей рыбу отдал.


Старуха ушла, а ягая-баба выточила свой язык на точиле и немного погодя 
прибежала на берег и стала манить Лутонюшку. Лутонька не узнал ее голоса, 
подумал, что мать его зовет, подъехал к берегу; ягая-баба схватила его и 
утащила в свою избу. У ягой-бабы было три дочери. Она приказала большей дочери 
истопить избу жарко-жарко, Лутоньку ожарить, а сама ушла в поле гулять. 
Бо?льшая дочь истопила избу, привела Лутоньку и велела ему садиться на лопату. 
Лутонька был не плох, начал отговариваться, что не знает, не ведает, как сесть 
на лопату: «Покажи, — просит, — как надо садиться?» Дочка ягой-бабы села на 
лопату, а Лутонька взял лопату за черен
[453]
и сунул ее в печь, а сам залез на полдовку. Приходит ягая-баба и спрашивает 
Лутоньку; дочери вынули из печи свою сестру и подали матери: она ее и скушала. 
Вышла на двор и говорит: «Покатаюсь, поваляюсь на Лутонькиных косточках!» А 
Лутонька сидит на полдовке