«Пакачуся, павалюся, Иванькинага мяса наевшись!» А ён и кажа: «А трясцы
[440]
— Алёнкинага!» Яна, як пабачила яго, дагадалась, пабегла дамов, взяла тапор, да,
 прибегши, давай рубать явар; тапор переламився. Во яна пабегла да каваля да и 
приказала зрабить два возы тапаров; ён зрабив. Яна привезла их туда да давай 
рубить явар; рубая да рубая, а тапары все ламаюцца, бо явар быв грубый; аднак 
явар начав шатацца на корне и як
[441]
не упаде. Глядить Иванька, аж лятить ста?да гусей; во ён и начав прасить их:



Гуси, гуси, лебедята!
Вазьмить мяне на крылята,
Панесить мяне к аццу, к матке;
Будя вам ести и пити
И харашо хадити!



Во тые гуси и гаворют: «Нехай
[442]
тябе другии во?зьмут!» Лятять другии, ён начав прасить; яны сказали, штоб яго 
третьи взяли. Лятять и третьи; тые сказали, што яго гусак узяв, што лятить 
адзаду
[443]
. Лятить той гусак, ён начав прасить; той гусак ухватив и панес яго. Явар упав, 
а ведьма ад злосци, што не папала в сваи руки Иваньку, стала рвацца, метацца, 
плакать, да асталась с
та?ким.
А гусак панес Иваньку в тоя сяло, где радитили; принесши, сев з им на крышу. Во 
Иванька и став прислухацца у комен
[444]
, што у хати делаецца. В ета время Ивашкины радитили абедали и плакали по ём; 
во ён и кажа: «Не плачьте, батюшка и матушка! Я тут». Яны, пачувши голас яго, 
выбягли на двор, зняли с крыши и вельми были рады, што нашли сына свайго. Ён 
разказав им все, што было. Гусака таго яны стали харашо кармить и паить; стали 
жить да паживать да добры мысли мать. Ти мала, ти багата паживши, радитили 
Иванькины памерли, а он и тяперь живе да хлеб жуе, рыбку ловя да добрых людей 
кормя; и гусак тей з ним. Я сам у Ивашки — надовесь
[445]
ён свадьбу гуляв — а на той свадьбе скакав, мед-вино пив, в роте не было, а па 
бараде тякло.





№110
[446]



Як був собі дід да баба, а у їх мале?нький синок Івашко. Довго просив Івашко 
батька, щоб він зробив йому човничок да пустив плавать по озеру; да все Івашко 
був малий, його боялись пустить одного. А як Івашко підріс, уже минув йому 
десятий год, тоді батько зробив човничок, а мати пішла з Івашком до озера, 
опустила його на воду і обіщалась навідувать всякий тиждень
[447]
. Бувало, як наступить п’ятінка
[448]
, мати прийде к берегу і заспіває: «Івашечку, Івашечку! Приплинь, приплинь до 
бережка; бо я тобі принесла їсти-пити і сороченьку біле?нькую». Івашко скаже 
човничку: «Пливи, пливи, човничку, до бережка; це моя мати!» Човничок припливе, 
мати дасть синку їсти-пити, надіне на його біле?ньку сорочку і оп’ять одпустить 
човничок в воду.

Так вона навіщала Івашка, а відьма усе чула, ховавшись у кустах біля того міста,
 куди припливав човничок. Відьма хотіла з’їсти Івашка, і на другу п’ятницю 
прийшла раньше матери Івашкиної і заспівала: «Івашечку, Івашечку! Приплинь, 
приплинь до бережка; бо я тобі принесла їсти-пити і сороченьку біле?нькую». Да 
заспівала грубим голосом, так що Івашко узнав не материнський голос і каже 
човничку: «Пливи, пливи од бережка, бо це прийшла не моя мати». Човничок одплив.
 Тоді відьма побігла до коваля і просить його: «Ковалю, ковалю! Зроби мені 
такий голос, як у Івашкиної матери». Коваль зробив їй такий голос, і вона на 
другу п’ятницю оп’ять пішла раненько до бережка і заспівала тоне?ньким 
голоском: «Івашечку, Івашечку! Приплинь, приплинь до бережка; бо я тобі 
принесла їсти-пити і сороченьку біле?нькую».
Івашко не узнав уже, що це була не його мати, і сказав човничку, щоб він 
приплив до бережка. Відьма схапала його і потащила до себе, приказала Марусі,