ворот жене кузов подает; баба кузовок открыла, глянула на косточки и завыла, да 
так разозлилась, что с горя и злости на другой же день умерла; а старик с 
дочкою хорошо свой век доживал и знатного зятя к себе в дом примал.




Кобиляча голова




№99
[380]


Як був дід да баба, да у їх було дві дочки?: одна дідова, а друга бабина. У 
діда була дочка? така, що всегда рано уставала да усе робила, а бабиній як би 
нічо?го не робить! Ото раз баба послала їх на попряхи: «Ідіть же, — гово?рить, 
— да щоб мені багато напряли». Дідова дочка до світа встала да усе пряла, а 
бабина з вечора тільки як попряла трошки, да й не пряла більше.

Уранці, як світ став, пішли вони додому; треба їм було в однім місці через 
перелаз
[381]
лізти. Бабина дочка? уперед перелізла і гово?рить: «Дай мені, сестрице, твої 
починки
[382]
; я подержу, покіль ти перелізеш». Та їй оддала; так вона, їх забравши, побігла 
додому да й каже: «Дивись, мамо, скільки я напряла, а сестра як легла з вечора, 
дак і не уставала до світа!» А та, прийшовши, скількі не божилась, що то її 
починки, дак куда — баба і слухать не хотіла, од того що вона її і попере?ду не 
любила, да і нав’язалась на діда: «Де хочеш, там і дінь
[383]
свою дочку?, тільки щоб вона у мене дурно
[384]
хліба не їла!».


От дід запріг кобилу да посадив дочку? на віз, і сам сів, да і поїхали. їдуть 
лісом, аж там стоїть хатка на курячій ніжці. Дід узяв дочку? да й повів у хату, 
а хата була одчи?нена
[385]
, да й каже: «Оставайся ж, доню
[386]
, тут, а я піду, дровець нарубаю, щоб було чим кашу зварить». Да сам пішов з 
хати да й поїхав, тільки прив’язав до оконниці колодочку.


Колодочка стукне, а дочка? і каже. «Се мій батенька дровця рубає!» Коли 
стукотить, гуркотить
[387]
кобиляча голова: «Хто в моїй хаті, одчини!» Дівчина встала і одчинила. «Дівчино,
 дівчино! Пересади через поріг». Вона пересадила. «Дівчино, дівчино! Постели 
мені постіль». Вона постелила. «Дівчино, дівчино! Положи мене на піл»
[388]
. Вона положила. «Дівчино, дівчино! Укрий мене». Вона і укрила. «Дівчино, 
дівчино! Улізь же мені у праве ухо, а у ліве вилізь».


Вона як вилізла із ушей, дак стала така хоро?ша, що кра?щої
[389]
немає. Зараз стали і лакеї, і коні, і коляска; вона сіла у коляску да й поїхала 
до батька. Приходить у хату, а батько її не пізнав; а послі вона їм розказала, 
що з нею було. От баба уп’ять пристала до діда: «Вези і мою дочку? туда, куда 
свою возив».

Дід і бабину туда ж одвіз і, посадивши у хаті, велів себе ждать, покіль він 
нарубає дров. Тільки та пождала трошки, начала плакать, що сама осталась у 
лісі: аж оп’ять стукотить, гуркотить кобиляча голова: «Хто в моїй хаті, 
одчини!» — «Не велика пані, і сама одчиниш», — каже дівчина. «Дівчино, дівчино! 
Пересади мене через поріг». — «Не велика пані, і сама перелізеш». — «Дівчино, 
дівчино! Постели мені постіль». — «Не велика пані, і сама постелиш». — «Дівчино,
 дівчино! Положи мене на піл». — «Не велика пані, і сама ляжеш». — «Дівчино, 
дівчино! Укрий мене». — «Не велика пані, і сама укриєшся».

Тогді кобиляча голова схватилась и з’їла бабину дочку?, да кісточки
[390]
в мішочку і повісила, а сама оп’ять ушла. Собачка прибіжала до баби да начала 
брехать: «Гав, гав! Дідова дочка? як панночка, а бабиної дочки? у торбинці