№477
[462]



?хав Омелько з губерні? додому, а школяр тож біг додому. Баче школяр, що на 
дорозі велика калюжа
[463]
, да й почав прохати Омелька, щоб він його перевіз, а Омелько й кає: «Ти, 
братику, вчений, перейдеш, як захочеш». — «Е, коли ж так, — кає бурсак, — то я 
ж тобі зроблю штуку». Тільки що Омелько в’?хав в калюжу, а бурсак вбіг за ним, 
да й сів верхи на коня, да й відрізав гужи у хомуті і пере?хав через калюжу; а 
Омелько зоставсь у калюжі. Що тут робити Омелькові? Треба злазити з воза да 
ловити коня, що бурсак, пере?хавши, бросив на тім боці
[464]
, а сам узяв да й утік. Приймав Омелько коня, запріг, як пришлось, у самій 
калюжі і при?хав додому. Входе у хату і баче, що бурсак сидить на покутті в 
його хаті. Омелько і рот раззявив да й пита жінку: «Що се? Як се?» — «Да 
ночувати попросився», — кає жінка. «Гу! — кає Омелько. — Добре, спасибі, жінко, 
що пустила! От тепер же ж то я з тобою, бісове дитя, розтурбуюсь
[465]
». Що тут робити бурсакові? Утік би, да Омелько і хату защепнув і сам став біля 
дверей. Ото і кає Омелько бурсакові: «А ходи лишень сюда, вчений паничу!» 
Бурсак підійшов. «А що се таке?» — пита Омелько і показує на огонь. «А що ж, 
дядюшка, — кає бурсак, — як не огонь?» — «Ні, брешеш», — кає Омелько да як 
згарбав школяра за чуприну, да круте, круте, да приговорює: «Брешеш, се не 
огонь, а чистота!» Аж моторошно
[466]
стало бурсакові, да нічого робити. А далі велів Омелько жінці принести кухлик
[467]
воды да знов пита у бурсака: «Що воно є?» — «Вода», — кає бурсак. «Ні, брешеш, 
— кає Омелько, — се не вода, а благодать!» — да знов згарбав бурсака за чуприну 
і ну крутити, аж сльози як горох сиплються із очий у бурсака, а Омелько його 
круте за чуприну да приговорює: «Се не вода, а благодать!» — «Ну, а се що?» — 
пита знов Омелько у бурсака і показує на стелю. «Стеля, дядюшка!» — кає бурсак. 
«А, бач, ти вчений, да не знаєш, що се висота!» — да знов почав за чуба 
крутити; крутив, крутив, аж іскри посипались із очий у бурсака; сердега бурсак 
аж упав! Тоді Омелько сказав: годі
[468]
!

Після сього Омелько з жінкою повечеряли, а бурсакові не дали, да й лягли спати. 
Ліг і бурсак, да не спиться йому: почув, що мужик з жінкою захропіли, 
тихесенько відсунув заслінку у печі, достав огню і вийшов з хати да й підложив 
той огонь під стріху; хата мужикова і загорілась, а бурсак відсунув віконечко 
да й кричить мужикові: «Дядюшка, а дядюшка! Встаньте да погляньте, що воно 
робиться!» — «А що там таке?» — кає Омелько. «Як що? Хіба ж ви не бачите, що 
чистота побігла на висоту. А ви, дядюшка, мерщій беріть благодать да йдіть хату 
заливать!»




№478
[469]



Йшов москаль чи в домовий одпуск, чи що, а його догоня конем Грицько з нашого 
села — чоловік усім знакомий, той, що у цвинтарі
[470]
в великий пост сто?ть з каламаром
[471]
да проскури
[472]
підписує, бо був собі чоловік письменний. Його звали по батюшці Максимович. Ото 
він догнав москаля, а москалю захотілося під’?хати, бо дуже утомився сердега. 
Москаль і гукнув
[473]
Грицьку: «Здоров, Хахол Максимович!» Грицько не розчухав
[474]
, як його москаль назвав по йменню, а тільки почув, що по батюшці так улучив
[475]
; опинив
[476]