коня, глядить на москаля, потилицю чеше і сам сміється. «Што, — кає москаль, — 
аль не познал, што ли?» — «Ні», — кає Грицько. «Вот те на! Нешто забыл, как мы 
стояли в вашей деревне?» — «Да чи не Іван ви, господа служба?» — «Насилу 
вспомнил, Максимыч! А брат твой али сват, как бишь его — тот, што водочку тово..
.» — «Се Іван, да він мені дядько доводиться; нема вже його, господа служба!» — 
«Да где же он?» — «Вмер». — «Ой ли! А славный был мужик, царство небесное!» 
Москаль взяв да й перехрестивсь. «Да ви, бачу, усіх наших знаєте; сідайте 
лишень на віз я вас підвезу». Москалю тільки того і хотілось. Сів москаль на 
віз, да як переговорив усе, що було, а мовчки сидіти не хотілося, і кає 
Грицькові: «Максимыч! Давай, брат, рифмы говорить». — «Як се то рихми?» — «Да 
так, штоб было до ладу». — «А що ж, давай». — «Вот, например, как твоего деда 
звали?» — «Кузьмою». — «Я твоего Кузьму за бороду возьму». — «Ні, се не 
звичайно
[477]
; мій дід був чоловік всіми поважаємий, за що його за бороду брати?» — «Эх, 
брат, не знаешь ты дела! Ну, как твоего дядьку звали?» — «Хіба ж ти не знаєш, 
що Іван!» — «Твой дядько Иван большой болван». — «Бач, бісова служба, ще й 
лається! А як же тебе зовуть?» — «Леонтий». — «Е, коли Леонтій, то злізай з 
воза». — «Да эвто не рифма». — «Да що, хоть не рихма, а ти геть пішов з воза!»





№479
[478]



Ходив якійсь пан по охоті з лягавою собакою, зовсім як треба, а мужик ще до 
схід сонца встав да може де яку й десятину зорав
[479]
і сів собі снідати хліб да сало. Ото пан і підходе до нього і пита: «А що се ти 
робиш, чоловіче?» — «Снідаю, пане!» — «Снідаєш?» — «Еге!» — «А що ж ти 
снідаєш?» — «Що снідаю? Хліб да сало». — «Сало! Да і собака моя не буде ?сти 
сала, хоть брось ?й». Мужик і відрізав шматовик
[480]
сала і кинув собаці да й дивиться, що то з того буде, а пан щось не наше 
заказав собаці. Собака й дивиться на сало, а ?сти бо?ться. Мужик поглядує то на 
пана, то на собаку, а далі зкинув кучму, почухав
[481]
потилицю і кає: «От тепер же ж то я, пане, догадавсь, від чого вона не ?сть 
сала; бачу, що і вона єдино? з вами породи».





№480
[482]



При?хав якійсь пан у своє село; він десь в другім місці жив довго-довго, так що 
мужики не знали, що там за пан у ?х. Ото і при?хав да зараз виліз з карети і 
пішов до горниці, а його собака, чи вона мидялянська, чи або яка, з довгими 
ушима, зосталась у карети. Ото єдна жінка і кає свому чоловікові: «Чоловіче! 
Піду лишень я побачу, що там за пан такий!» — «Іди», — кає чоловік. Ото й пішла 
жінка на панський двор і баче, що сто?ть карета. Вона зараз до не? дивиться; 
подивилась і пішла собі додому. Ото й пита ?? чоловік: «А що, жінка, чи бачила 
пана?» — «А як же!» — «А який же він?» — «Да який! Зовсім як наш барбос, тільки 
уши довші
[483]
».





№481
[484]


Побачив Пуд у пані? маленьку собачку на руках, да хорошу, да мохнату-премохнату,
 да й кає сам собі: «Що то за бісові глачане, чого вони не зроблять!»




№482