№469
[419]



«Чого се ти дома сидиш, — казала жінка мужикові, — чому се ти не поведеш вола в 
Москву? Там, кажуть, хороші гро?ші дають за вол?в». — «Оле! І то правда, 
спасибі, що нагадала». Ото і повів мужик вола в Москву продавать, і стріча
[420]
його у Москві москаль і кає: «Здоров, хахол!» — «Будте здорові, москалю!» — 
«Што, брат, продаешь козла?» — «Якого козла?» — «Што ведешь за рога». — «Да се 
віл!» — «Што ты, безмозглый хахол, дурачить, што ль, пришол?» — «Да біг з вами, 
се віл!» — «Да бог с тобою, хахол, это козел, тебя ешшо поколотят, как будешь 
говорить, што это вол». — «Одчалюйте
[421]
, одчалюйте, москалю! Я бачу, що у вас не усі дома». — «Погоди, отчалит 
хто-нибудь тебя!» Мужик повів вола далі, а москаль перевулками побіг да зно?ву 
йому навстріч йде. «Здоров, хахол!» — кає москаль. А мужик і не втелепав
[422]
, що то той самий москаль, що перше здоровкався, да й кає: «Здорові були!» — 
«Не продаешь ли козла?» Мужик глядить на москаля да й дума: «Чи вони подуріли, 
сі москалі, що на вола кажуть козел!» — «Ну, што вылупил глазища? Тебя 
спрашивают, не продаешь ли козла?» — «Да який се козел, се віл». — «Где вол?» — 
«Да оце!» — «Вот тебе, проклятый хахол, штоб не дурачил людей!» — і дзвизнув
[423]
москаль мужика по потилиці
[424]
і пішов собі. «Оце лихо!» — дума мужик; уж сам собі, сердега, не віре. «Може, 
се манія
[425]
яка! Побачу, що буде далі, а то й брошу — цур йому!» Повів вола далі, а москаль 
— що то за хитрий був! — побіг да надів вже мундер да й знов іде навстріч 
мужикові, щоб то, бач, зовсім з пантелику збити
[426]
. «Эй ты, лоботряс! Што заплатил за козла?» Злякавсь
[427]
бідний мужик: «Оце лихо! — дума сам собі. — Я й казав, що се манія яка, а не 
віл!» — да уже зрадовавсь, що москаль озвався. «Цур йому, щоб я за собою манію 
водив!.. Я його продаю», — кає москалю. «А што просишь?» — «Да десять 
карбованців». — «Што-о! Ах ты, мужицкая твоя харя! Да где же ты слышал, штобы 
за козла платили по десяти цалковых?» — «Да не серчайте бо, господин служивый! 
Ви кажіть, що даєте». — «Цалковый». — «Накиньте хоть що-небудь!» Москаль баче, 
що мужик зовсім здурів, ну торговаться, і виторговав вола за два карбованця.


Пішов мужик додому, ввійшов у хату, кинув на піл батіг і шапку, став да й 
дивиться на жінку. «Ну що, — питає його жінка, — продав вола?» — «Якого вола?» 
— «Да бурого, що в Москву повів». — «Ге, вола! Був віл, да зкозлятивсь
[428]
!»





№470
[429]



Не про?дав мужик вола в губерні? і веде додому, закинув йому ланцюг
[430]
на роги; а москалі відрізали ланцюг да прив’язали свого брата москаля, а вола 
повели знов на ярманок у губернію. Ото прив’язаний москаль як смикне
[431]
за ланцюг, мужик і оглянувся і баче, що замісць
[432]
вола прив’язана служба
[433]
. «Що се таке?» — кає сам собі. А москаль кає йому: «Пусти меня, мужичок! За 
што ты меня привязал, ведь я тебе ничаво не сделал». Мужик спугався да і ланцюг 
упустив, а москаль тим часом взяв да утік
[434]
. Вернувся знову мужик в губернію і баче, що його вола москалі вже продають на 
ярманці, а знакомий чоловік з ?х же села торгує того вола; ото він підійшов до 
нього да й кає: «Эй, брате, не купуй сього вола! Се не віл, а манія: от тепер 
він зовсім як віл, а виведеш за губернію, то й стане служба!»