Druzya.org
Возьмемся за руки, Друзья...
 
 
Наши Друзья

Александр Градский
Мемориальный сайт Дольфи. 
				  Светлой памяти детей,
				  погибших  1 июня 2001 года, 
				  а также всем жертвам теракта возле 
				 Тель-Авивского Дельфинариума посвящается...

Библиотека :: Детский раздел :: Детская проза :: Сказки :: Русские сказки :: А.Н. Афанасьев :: Народные русские сказки А. Н. Афанасьева в трех томах. Том 1
<<-[Весь Текст]
Страница: из 403
 <<-
 
[692]
. Ён, добрай моладзиц, и вдивився: «Що ж евта за дива, я евтаких лашадзей не 
видывав; що б ета за аказия такая, как яна авёс кастиць»
[693]
.


Ета падходзиць ён — мядзведзь — к няму близка, к самому ка пню. Мядзведзь 
е?тага и ни внываиць
[694]
, що цалавек стаиць; ён думаиць, що ета пень стаиць, и падходзиць к няму близка.
 Ён сийцас са пня, и цап яго за ву?ши, и схватив; ета схватив и притиснув к 
зямли яго. Мядзведзь думаиць: що таке?й, и хацев паправитца; ну вуж по?зна ён 
яму и папя?сца
[695]
ня дав, узяв яго етай аброттю забратав
[696]
и дамо?в повёв. И вёв ён яго дамо?в, мядзвездь какоя дзерива захвациць — з 
корним вароциць. Ну, и привёв ён яго дамо?в, привязав сиред двара к сталбу и 
приходзиць у вызбу. «Ну ты, госпадзи, — гаво?риць, — какая лошадзь, дзедушка, 
разъелась! Как я умарився, тянумши яе дамо?в!» Дзед вышав на двор и вжахнувся
[697]
. «Пасматри-тка, — гаво?риць, — доц мая любезная, що твой сынок, а мой унуцык 
здзелав» — и кольки время дзивавилися яны. Ён ‹внук› гаво?риць: «Ни дзивуйцися, 
а гаво?рьти, що мы над етай лошаддю дзелаць будзим, как яна сильна дужа, и що 
на ёй рабатаць?» — «Вази, — кажиць дзед, — унуцык, дро?вы».


Взяв ён етага мядзведзя и запрёг яго у цялегу, и панёс ён вазиць дро?вы на 
мядзведзю, и у три дня усе цыста
[698]
загрузив, абклав кругом усё сяление. Етим прицетникам ни выйци, ни выихаць; усё 
загрузив цыста! И приходзяць ети прицетники к етаму свящельнику и гаво?рюць: 
«Дзе хоцьте дзеньте яго, щоб ён ня быв; що ж ета за аказия, що у три дни усё 
сяло загрузив, ни выйци, ни выихаць никак нивазможна». — «Ах, доц мая, — 
гаво?риць дзед, — що мы будзим дзелаць! Жалка табе сына, а мне унука; ну ж 
по?шлим яго, куды хош ён — туды и ступай!» Ну, призываиць ён к сабе унука и 
гаво?риць: «Ну, унук мой любезнай, приходзяць прицетники з прозьбай; жалка мне 
цибе а ступай ты, унуцык, куда ты уздумав, на все цатыри стораны». — «Эх, 
дзедушка мой любезнай! Вы б давно и сказали мне евта, я и пашов бы, никольки ня 
медлимши. Матушка мая любезная! Спяки мне каравашицку»
[699]
. Маць яго спякла яму каравашицку, улажила у хатомацку
[700]
.


Вставав ён ранёшинька, вмывався бялёшинька. Узяв ён евту хатомацку, надзев яе 
на плецы, блаславився: «Матушка мая любезная и дзедушка мой радзимай, 
блаславице на пуць, на дарогу». Памалився ён богу и пашов, и вышав ён у цыста 
поля, и наставив
[701]
ён ни пуцём, ни дарогай, и наставив ён ляса?м дрямуцым, грязям тапу?цым, и ишов 
ён семь дён без полдён, рот на апашку и язык наатмашку; вышав ён у тридзевятую 
землю, у тридзесятая чарства, и выходзиць ён у цыстая поля, у крутые горы, — и 
гуляиць Гарыня-багатырь и горы капком
[702]
капаиць. Приходзиць Надзей, папов унук, к няму и гаво?риць: «Бог помаць, 
Гарыня-багатырь! Куды какая в цибе сила нязметная. Как ты, — гаво?риць, — гарам 
капаишь, как шулугу?» А ён гаво?риць яму: «Эх, — гаво?риць, — удал моладзиц! Ни 
вдивляйся ты маей сили. В тридзевятай земли, у тридзесятам чарстви, — гаво?риць,
 — как ёсь Надзей, папов унук, так у таго ня евтакая сила! Как привёв ён 
мядзведзя з лесу, да на мядзведзи усё цысто сяло загрузив. Яго, — гаво?риць, — 
во?ран кастёв ни заносиць, добрай маладой конь ни завозиць!» А ён гаво?риць: 
«Ах, брат Гарыня-багатырь! Ни во?ран кости заносиць, а сам добрай моладзиц 
заходзиць». А ён гаво?риць: «Ах, брат, тык евта ты Надзей, папов унук! Вазьми, 
брат, мяне у мяньшие братья». Ён яго и узяв, и яны многа хадзили, и многа 
багатырёв пабядзили, и многа гарадов захвацили; патом яны пажанились и багата 
жили.





Летучий корабль




№144
 
<<-[Весь Текст]
Страница: из 403
 <<-