От ти озовись і оддай ?й плаття.

Він так і зробив. Як оддав плаття, дак та царевна і каже: «Слухай же, 
Іван-царевич! Як ті прийдеш до мого батька, то він буде тобі казать, щоб ти 
вибирав собі із нас жінку, а нас усіх поставить рядом; дивись же: усі сестри 
будуть дуже хороші, а на мене нашлють усяких прищів. То ти й покаж на мене, що 
оцю возьму! З тебе будуть усі сміяться; а ті нічо?го не слухай. Тоді оп’ять цар 
на другий день нас поставить, і сестри усі будуть в золоті, а я в черному; ти 
оп’ять мене бери. Іще й на третій день цар нас покажеть, і ми вже усі будем 
одинакові; тільки ти дивись: я виставлю наперед ногу, то ти оп’ять на мене 
покаж. Більше вже не будуть тебе питать, і я буду твоя жінка». Як вона казала, 
так усе і зробилось.
На другий день кликнув Івана-царевича до себе цар. «Гляди, щоб ти мені до світа 
насадив такий сад, щоб ні у кого не було такого, і щоб уродилися такі яблуки, 
що золоте яблуко та срібне яблуко!» Так він прийшов до жінки да й плаче. Вона 
пита: «Чого ти, Іван-царевич, плачеш?» — «Як же мені не плакать, коли твій 
батько заказав мені таку роботу, що я й до віку не зроблю!» — «Мовчи, молись 
богу да лягай спать; до світа усе буде готово». Він ліг, а вона вийшла на двір, 
махнула платочком — набігли люди да і питають: «Чого тобі, царевно, треба?» 
Вона приказала, щоб до світа було усе то, що батько ні говорив. Цар вранці 
устав, дивиться — коли усе пороблено.
От він, дождавшись вечора, кликнув оп’ять зятя да й каже: «Гляди ж, щоб до 
завтрього зробив мені такий мост, щоб золота палочка да срібна палочка!» От він 
оп’ять прийшов до жінки, став плакать да й розказав, що йому велів зробить цар. 
Вона оп’ять каже: «Ничо?го, молись богу да лягай спать», — да за?раз, як тільки 
він ліг спать, вийшла, як крикне — люди набігли і до світа усе зробили. Цар 
оп’ять рано встав, побачив, що усе пороблено, призвав на? вечір зятя да й каже: 
«Гляди, щоб ти мені до світа зробив цілий дворець, да такий хороший, що ні у 
кого луччого нема». Він оп’ять прийшов додому і заплакав да і став говорить 
жінці, що йому велів цар. Вона положила його спать, а сама вийшла да крикнула — 
люди збіглись; вона ?м приказала, щоб до світа усе було готово, і люди усе то 
поробили. Тоді цар побачив, що у його зять такий, — що йому ні прикажеш, усе 
зробить! Більше уже нічо?го не заставляв його робить і став його пускать гулять 
по саду.

От він раз пішов у сад да зійшов на могилку
[184]
; коли дивиться, а у його батька по двору бігають дітки; він догадався, що то 
його братики, заплакав да й пішов до жінки. Вона і пита його: «Чого ти плачеш?» 
— «Як же мені не плакать? У мого батька так весело, усі братики по двору 
ходять; я іще дивився із тіє? могилки, що у саду?». Вона йому і каже: «Не плач! 
Ми утечем до твого батька», — да тричі плюнула у хаті, щоб за ?? стала слюна 
говорить. І пошли вони... На другий день батько ждав-ждав, щоб вони прийшли 
снідать, а вони не йдуть; пішов сам кликать, став під дверми да-й кличе, а 
слюна і говорить: «Постойте, за?раз прийду!» Він подождав, да оп’ять кличе; 
слюна оп’ять каже, що прийду. Тоді вже він розсердився і велів двері разломать; 
коли дивиться, аж ніко?го немає, то так розсердився, що велів разом верхових 
послать на всі конці.

А царевич з жінкою далеко вже стали! Тільки вона лягла на землю да й слуха, аж 
погоня уже близько; от і каже йому: «Будь ти дяк, а я буду церква, да як буде 
тебе хто питать, чи не бачив ти якого чоловіка і з жінкою, — ти нічо?го не 
гово?р, а усе читай». От ве?рховень прибіг, увійшов у церков, побачив дяка да и 
каже: «Чи ти не бачив якого чоловіка з жінкою?» А дяк усе читає; він плюнув да 
й по?хав назад. Тоді вони опять пішли, а одійшовши далеко, царевна опять лягла 
послухать: чи не ?дуть за ними? Чує, що погоня уже близько. Вона каже 
Івану-царевичу: «Будь же ти пастух, а я буду свинею, і як тебе хто буде питать, 
чи бачив ти яких людей, — ти кажи тільки: я свиню пасу, а більше нічо?го не 
гово?р». Так і зробили. Ве?рховень при?хав, розпитував, а як не допитався 
нічо?го — плюнув да й по?хав назад.
Тоді вони оп’ять пішли, а одійшовши, стали слухать, не ?дуть лі за ними? Тільки 
чують, аж сам цар ?де. От вона і каже: «Тепер же будь ти окунь, а я буду 
річкою». Так і зробили. Батька при?хав, побачив, що вже нічо?го не можна 
зробить, розсердився і сказав: «Щоб же ти була річкою три годи!» — да і 
вернувсь додому.

Тоді вже річка і стала говорить своєму мужу: «Іди ж ти додому, там застанеш у 
себе багато і сестер і братів, да хоть як вони будуть просить щоб ти ?х 
поціловав — ти не цілуй, а то за?раз забудеш мене». Той так і зробив, прийшов 
додому, да тільки поціловався з батьком і з матір’ю, а більше ні з ким, як його 
ні просили. Уже проходив і третій год, як раз він і забув заперти? тію хату, де 
ночував; а к йому і вбігла одна сестра да побачила, що він спить, підійшла 
тихесенько да и поціловала. Так він як проснувся, то вже і не згадав про свою 
жінку; а через місяць його посватали да й стали весілля
[185]
готовить.


От у суботу, уже як шишки стали бгать
[186]