золотохвостого». — «Нет, не продажный; самому нужен». — «Что хошь возьми, 
только продай!» — и дают ему за коня тысячу, и две, и три тысячи, и больше. «Не 
возьму и сотни тысяч!» — говорит дурак. «Пожалуйста, уступи; возьми что знаешь».
 — «Ну, коли вам очень надо, я, пожалуй, отдам и недорого возьму: дайте со 
спины по ремню вырезать». Вот они думали-думали, мялись-мялись, и коня-то очень 
хочется, и себя-то жалко, и решились наконец: разделись, сняли с себя рубашки, 
дурак вырезал у них из спины по ремню; взял и спрятал ремни к себе, а им отдал 
коня.
Приезжают зятья домой и приводят с собой коня золотогривого, золотохвостого; 
царь от радости не знает, как их назвать, где посадить и чем угостить, и отдал 
им и остальную половину своего царства. А дурак опять влез коню в одно ушко, 
вылез в другое и стал таким же, каков был прежде; опять убил свою клячу, содрал 
с нее кожу и надел на себя, наловил галок, сорок, ворон, воробьев и нацеплял их 
кругом себя. Пришел во дворец и распустил птиц по сторонам: они разлетелись и 
побили почитай все окна. Царевна-то, его жена, плачет, а сестры ее так и 
смеются: «Наши мужья привели коня золотогривого, золотохвостого, а твой-то 
дурак, посмотри-ка, посмотри, каким уродом идет!»
Закричал царь на дурака: «Что это за неуч такой! Я тебя велю расстрелить!» А 
дурак спрашивает: «Чем-то будешь меня жаловать?» — «За что тебя, дурака, 
жаловать-то?» — «Да коли пойдет на правду, я добыл тебе и свинку золотую 
щетинку, и оленя золоторогого, и коня золотогривого». — «А чем докажешь?» — 
спрашивает царь. Дурак говорит: «Вели, государь, снять своим зятьям сапоги-то». 
Зятья начали переминаться, не
хотят снимать сапогов. «Снимите сапоги, — заставляет царь, — тут еще нет вины». 
Сняли сапоги; царь смотрит: нет у них на ногах по пальцу. «Вот ихние пальцы! — 
говорит дурак. — Прикажите теперь снять им перчатки». Сняли перчатки, и на 
руках нет по пальцу. «Вот они! — говорит дурак. — Прикажите-ка теперь снять им 
рубашки». Царь видит, что дело идет на правду, велел им раздеваться. Сняли 
рубашки, видит царь: у каждого вырезано из спины по ремню, шириною пальца в два.
 «Вот эти ремни!» — говорит дурак и рассказывает все, как было. Царь не знал, 
как его угостить и как пожаловать; отдал ему все царство, а других зятьев за то,
 что обманывали, велел расстрелить. Дурак вышел в поле, закричал зычным 
голосом: «Гой ты, сивка-бурка, вещая каурка! Стань передо мною, как лист перед 
травою». Конь бежит, земля дрожит. Дурак влез в одно ушко, вылез в другое, 
сделался молодцом да красавцем, воротился домой и стал с своею царевною жить да 
поживать да добра наживать.




№184
[27]



Жив колись на світі старе?нький панок вдовець і мав у себе трьох синів: двох 
розумних, а третього дурня; і дурень усе було сидить у грубі
[28]
і мне в попелі пузирі. Як же прийшла пора батькові умирати, то він, зізвавши до 
себе усіх, заповідав, щоб вони, де його поховають
[29]
, приходили по очереді три ночі зряду кождий особне до його на могилу: старший 
на першу ніч, середульший на другу, а дурень на третю. І послі, як уме?р, вони 
його поховали і одпоминали; то дурень, діждавшись темно? ночі, виліз із груби і,
 побачивши, що у братів повні хати гостей, п’ють та бенкетують
[30]
, спитав старшого: чи піде він на могилу до батька? — і почувши, як сказав той: 
не хо?чу, — побрів сам, нікому не сказавши, до могили і сів із-боку коло ?й. У 
саму ж глупу
[31]
ніч земля на могилі розступилась і батько, вилізши наверх з ямы, спитав: «А хто 
тут сидить?» Як же почув, що обізвався дурень і розказав, що старший казав: іти 
не хо?чу, — то він, оддаючи йому уздечку, велів, щоб коли йому буде яка нужда 
або чого треба — то потряс би уздечкою, і до його прибіжить зараз чорний кінь; 
тогді вліз би йому у праве ухо, а у ліве виліз і загадував коню, чого йому 
треба. А сам поліз уп’я?ть у яму, і могила затулилась
[32]
.

Тогді дурень, узявши уздечку, вернувся додому і поліз у грубу спати. На другий 
же день, почувши, що гості у братів бенкетують, і, діждавшись ночі, знайшов 
середульшого і спитав: чи піде він до батька на могилу? Но як сказав і сей, що 
не хо?чу, то він побрів сам і сів на тім же місці коло могили. У саму ж глупу 
ніч земля на могилі розступилась, батько з ями виліз наверх, і, узнавши, що 
сидить дурень, а середульший сказав: не хо?чу, — то він, оддавши йому і другу 
уздечку, тоже велів: як треба колись буде — щоб він потряс уздечкою, і зараз 
прибіжить до його рижий кінь; то він щоб уліз йому у праве ухо, а у ліве виліз 
і загадував коню, чого йому треба. Сам сховався у яму, земля затулилась, а 
дурень, вернувшись додому, поліз у грубу спати. Проснувшись же на третій день, 
почув, що усе гості бенкетують, і діждавшись ночі, пішов на могилу, як тільки