Воўк, лізнуўшы, захацеў другі раз дый ізноў зачаў прасіць щэ. «Не дам ужо 
больше, бо мне баліць, бо я ем сваі мазгі; калі хочеш есці, разганіся галавой ў 
сасну, разбі галаву дай ясі!» Той воўк ізноў паслухаў хітрай ліскі, пашоў ў лес,
 дый як разагнаўся аб сасну галавой, дак і забіўся на смерць. Ліска, ўбачыўшы, 
што воўк забіўся, пашла, з’ела ўсе мазгі воўка дай схавалася
[30]
ў нару.





№6
[31]



Як була собі лисичка, да й пішла раз до однії баби добувать огню; ввійшла? у 
хату да й каже: «Добрий день тобі, бабусю! Дай мені огня». А баба тільки що 
вийняла із печі пирожок із маком, солодкий, да й положила, щоб він прохолов
[32]
; а лисичка се і підгледала, да тілько що баба нахилилась
[33]
у піч, щоб достать огня, то лисичка зараз ухватила пирожок да і драла
[34]
з хати, да, біжучи, весь мак із його виїла, а туда сміття наклала.


Прибігла на поле, аж там пасуть хлопці бичків. Вона і каже їм: «Ей, хлопці! 
Проміняйте мені бичка-третячка
[35]
за маковий пирожок». Тії согласились; так вона їм гово?рить: «Смотріть же, ви 
не їжте зараз сього пирожка, а тоді уже розломите, як я заведу бичка за 
могилку; а то ви його ні за що не розломите». Бачите вже — лисичка таки собі 
була розумна, що хоть кого да обманить. Тії хлопці так і зробили, а лисичка як 
зайшла за могилу, да зараз у ліс і повернула, щоб на дорозі не догнали; прийшла 
у ліс да і зробила
[36]
собі санки да й їде.


Коли йде вовчик: «Здорова була, лисичко-сестричко!» — «Здоров, 
вовчику-братику!» — «Де
[37]
се ти узяла собі і бичка і санки?» — «Е! Зробила». — «Підвези ж і мене». — «Е, 
вовчику! Не можна». — «Мені хоть одну ніжку». — «Одну можна». Він і положив, да 
од’їхавши немного і просить, щоби іще одну положить. «Не можна, братику! Боюсь, 
щоб ти саней не зламав». — «Ні, сестричко, не бійся!» — да і положив другую 
ніжку. Тілько що од’їхали, як щось і тріснуло. «Бачиш, вовчику, уже і ламаєш 
санки». — «Ні, лисичко! Се у мене був орішо?к, так я розкусив». Да просить 
оп’ять, щоб і третю ногу положить; лисичка і ту пустила, да тілько що оп’ять 
од’їхали, аж щось уже дужче
[38]
тріснуло. Лисичка закричала: «Ох, лишечко!
[39]
Ти ж мені, братику, зовсім зламаєш санки». — «Ні, лисичко, се я орішо?к 
розкусив». — «Дай же і мені, бачиш який, що сам їж, а мені і не даєш». — «Нема 
уже більше, а я б дав». Да і просить оп’ять, щоб пустила положить і послідню 
ногу. Лисичка і согласилась.


Так він тілько що положив ногу, як санки зовсім розламались. Тоді вже лисичка 
так на його розсердилась, що і сама не знала щоб робила! А як отошло серце, 
вона і каже: «Іди ж, ледащо!
[40]
Да нарубай дерева, щоб нам оп’ять ізробить санки; тільки рубавши кажи так: 
«Рубайся ж, дерево, і криве і пряме». Він і пішов да й каже усе: «Рубайся ж, 
дерево, усе пряме да пряме!» Нарубавши і приносить; лисичка увидала, що дерево 
не таке, як їй нужно, оп’ять розсердилась. «Ти, — гово?рить, — не казав, видно, 
так, як я тобі веліла!» — «Ні, я усе теє казав, що ти мені казала». — «Да 
чомусь
[41]
не таке рубалось? Ну, сиди ж ти тут, а я сама піду нарубаю», — да і пішла у ліс.



А вовк дивиться, що він сам остався; узяв да проїв у бичка дірку да виїв усе в 
середині, а напускав туда горобців