Йшов москаль по селу ніччю, а ніч була місяшна. Бог його святий зна, кудись 
місяць і сховавсь
[357]
; пани кажуть, що то було якеєсь-то лунне затміння. Москаль подививсь, що нема 
на небі місяця, да й пита у якогось мужика, котрий йому навстріч
[358]
йшов: «А што энто на небе делается?» — «Да я не здєшний, господин служивый, — 
кає мужик, — спросіть у тутешніх».





№455
[359]



«Де се ти був, — пита Нечипір
[360]
Степана, — що тебе так довго не було видно?» — «Ге, де? У татарви!» — «У 
татарви! Чого?» — «Воювати ходив». — «А чи зрубав хоть єдиного татарюгу?» — «А 
тож і ні!» — «А як же ти його зрубав?» — «Да такечки: іду собі полем і брязкочу 
шаблюкою
[361]
, аж зирк
[362]
— під вербою лежить здоровенний татарюга і руки розкидав. Ото і підкрався да 
із-за верби йому єдну руку і відтяв
[363]
шаблюкою, а він лежить; я йому і другу відтяв, а він усе лежить!» — «Е, дурний
[364]
же ти, Степане! — кає Нечипір. — Ти б йому голову перш
[365]
відтяв». — «Ге, — каже, — я і сам так думав, да голови не було?».





№456
[366]



«Що то за суш така! — казав пан писар пану голові. — Колиб-то дощик зпризнув — 
то усе б полізло із землі». — «Ковінька
[367]
тобі на язик, пане писарю! — кає голова. — Уже ж там у мене три ж?нки, да не 
дай же то боже, як вони вилізуть!»





№457
[368]


Заснув мужик на возі да і на?хав на верству?; коні стали, мужик і проснувся да 
й кає: «Оце бісова тіснота! Да що то за розумні люди були: не знали, де 
постановити верству?!»




№458
[369]



Продав Грицько борошно
[370]
в губерні?
[371]
і купив собі добрі шкапові
[372]